
[instrumentale interlude] А час упирається в двері, відкриєш, а дома весна, ключі ось мої від оселі, оселя- там чорна стіна... біжу, я біжу не догнати, де вікна, а вікон нема, одні там невидимі грати, і чути десь плаче душа... І так розривається гірко, реве переходить на всхлип, чого ти, чого ти лебідко, і звук десь у камені зник... Оселя, оселі немає, нічого нема навкруги, де місто, там ходять трамваї, у небо повели сліди. І квіти всі вирвані градом, тут люди веселі були, лиш попіл, лиш попіл від болі, тут щастя згорало і сни. [instrumentale interlude] Ключі від оселі тримаю, як сонце любила вона, світилась від краю до краю, у квітах раділа весна, і голосно діти кричали, щасливі тут люди жили, я ключ, а дверей то немає, застигли у камені сни... [instrumentale interlude] І лялька обірвана збоку, обуглена- чиясь була, навколо не видно ні кроку, дівчисько ти де - ніч німа... Ні міста, ні вулиць нічого, хтось вирвав життя із грудей, світились у небі дороги, куди ви, ось так, без речей... Оселя, оселі немає, нічого нема навкруги, де місто, там ходять трамваї, у небо повели сліди. І квіти всі вирвані градом, тут люди веселі були, лиш попіл, лиш попіл від болі, тут щастя згорало і сни. [instrumentale interlude]

