О, Коро, донько бур і метеликів вогню, Ти крокуєш крізь космос, мов вітер крізь степи. Твій погляд — як блискавка серед темряви, Твоє серце — мандрівка, що не знає страху. Пілот і воїн, і мрійниця одночасно, Ти йдеш туди, де смертні бояться ступати. Твої руки тримають долю екіпажу, Твій дух — зірка, що веде крізь ніч. Коли вороги сходять, і страх кружляє, Твоє ім’я лунає серед металевої бурі. Бо навіть у розпачі й темряві, Твоя відвага сяє яскраво, мов полум’я. Ти — голос рішучості, що не відступає, Ти — крила надії для тих, хто втратив віру. І навіть смерть не зупинить твоїх кроків, Бо героїня живе у легенді повсякчасно. Твої очі дивляться крізь галактики, Твоя рука керує кораблем, як мечем. Ти — війна і мир одночасно, Ти — кохання, що згорає в боротьбі. О, Коро, прийми цей гімн, Хай лунає він серед зірок і планет. Бо героїня не потребує трону, Вона сама — легенда, що веде народ. Ти — політ у ніч, що не знає кінця, Ти — буря, що прокладає шлях серед хаосу. Хай твоє ім’я буде спогадом і прикладом, Для всіх, хто йде крізь темряву до світла. Слава тобі, Коро Фракійська, Що несеш хоробрість, страх і любов. Бо навіть серед зірок і пустель космосу Ти — політ, що надихає серця смертних.
