О, дівчата в легких туніках, Що ступаєте в ритмі землі, Ваші ноги торкаються каменю Так, ніби він пам’ятає богів. Вітер грає у складках тканини, Сонце блищить на ваших плечах, І кожен рух — як давній знак, Що повертає світ до гармонії. Ваш танець — не просто кроки, А мова, старіша за слово, Що лунає в долинах і морі, Як відлуння забутих свят. Руки з’єднані — як коло життя, Сміх — як дзвін серед дня, І навіть час сповільнює хід, Коли ви ведете його в танці. О, ритме, що народжується в серці, І йде від стоп до небес, Сіртакі — як хвиля на морі, Що то підносить, то ніжно несе. Крок за кроком — і душа легшає, Коло стає ширшим і живим, І кожна з вас — мов німфа серед літа, Що танцює без страху і меж. Не в тиші народжується радість, А в русі, в дотику, в сміху, Де серця б’ються в одному ритмі, І світ стає простим і ясним. О, дівчата, що ведете танець, Навчіть і нас цій легкості, Щоб навіть у важкі години Ми пам’ятали про світло руху. Слава вам, що танцюєте разом, Що тримаєте ритм і життя, Бо там, де є танець і єдність, Там ніколи не гасне душа. І хай звучить цей вічний крок — По каменю, по серцю, по часу: Рух — це життя, І життя — це танець.
