О матері вічні, що носять світло і долю, Три обличчя єдиної таємниці, Що веде життя крізь темряву і народження, Що тримає світ у своїх невидимих руках. О Семело, тиха серед нічного неба, Що колисаєш сни срібним сяйвом, Ти — мати тиші і спокою серця, Що огортає землю своїм світлом. О Лето, стражденна і терпляча, Що носила божественне під тінню страху, І все ж народила світло — Лучника ясного і сестру його місячну. Твоя ніжність сильніша за бурю, Твоя віра глибша за біль, Бо мати несе в собі майбутнє, Навіть коли світ відвертається. О Кібело, мати гір і звірів диких, Що сидиш на троні серед левів, Твій голос — це грім землі, Твоя сила — коріння всього живого. Ти — початок і темна глибина, Ти — кров і насіння життя, У твоїй дикій любові Світ народжується і гине знов. Три шляхи — але одна сутність: Тиша, терпіння і сила. Мати як небо, що вкриває, Мати як земля, що народжує. Бо без матерів немає богів, І без їхнього лона — немає світла. Вони — початок усіх історій, І кінець, що повертає до джерела. Слава вам, матері вічні, Семело, Лето і Кібело! Хай ваші імена живуть у піснях, Як коріння, що тримає світ. Бо кожна душа, що народжується, Несе у собі ваш відблиск — Ніжність ночі, силу терпіння І вогонь землі, що дає життя.
