
Вже вечір, просто тихий вечір... і перша зірка вечороова небесним сяйвом засіяла, стихає вітер в полуслові, і тиша всюди заблукала... і місяць з неба нахилився, ось, ось нап'ється із озерця, вода весною ще холодна, як і холодне моє серце. завмерло все, не ворухнеться, і мої кроки засинають, я відчуваю мить як гнеться, з гори, з гори до того краю... нічого кращого немає як тишу серцем відчувати, ти весь зливаєшся з прийдешнім, тебе і тишу не впізнати... і пташка тишу розбудила і поділила ї на двоє, отой куточок біля лісу- ми там любуємось з тобою, вона так мило заспівала, що оживає ніч навколо, ти мої губи цілувала, як вперше було солодково... а там, де лагідне озерце, де місяць -човник спочиває, ніщо, ніщо не ворухнеться, пташиний спів не долітає... а просто, просто тихий вечір, весняний цвіт не розцвітає, йому далеке сонце сниться, весна лиш силу набирає... а ти до мене пригорнулась, я почуттями вже літаю, говорить серце -було, було, а я надію повертаю, кохання моє не згасає, лиш краплю сонця- і взірветься, весна, весна на повні груди, і я не спиню своє серце .... маленька пташка, ніч навколо, а пісня твоя не зникає, у кожнім подиху твій голос, життя на землю повертає, і тиша була й ворухнулась, вона заслухалась зі мною, і ніч до мене повернулась, і ми пішли у сни з тобою...

