
[instrumentale interlude] Паде, паде, не спиниться до ночі, від осені приховані сліди, ворона на гіллі своє пророчить, а чується- не йди, не йди, не йди... До ранку намете, а чи зупинить... у чистому народжується світ, ця вічність, вона дихає невпинно, не вік, не два, а сотні тисяч літ... У білому зима розплющить очі, впіймай, впіймай - небачена краса... дівочі сльози, ангела, дівочі, дарують нам на згадку небеса.. У сонячних проміннях райські сльози, у срібному душа її горить, Земля моя, я знову повернулась, люби мене, люби мене в цю мить.. Сніжинки... на долонях я тримаю, кружляють у небесному танкуу, чарують, зачаровують, зникаають, загадкою зимовою живу... У білому зима життя стрічає, у новому - до сонця дні несе, будЕ весна, я знаю, вона знає, і душу до останку віддає... Студеена... ні вона цього не знає, із вічності до себе вона йде, шукаає щось, тепло своє шукаає, красу свою - за дотик, за земне... І хочеться за все поговорити, добро в серця -хай світ новий живе, із чистого, із світлого любити, і сніг летить, у білому- святе... Паде, паде, не спиниться до ночі, від осені приховані сліди, ворона на гіллі своє пророчить, а чується- не йди, не йди, не йди...

