Вже осінь хмарами небо укрила, Сльозами вмивається дощ, Холод нахабний і злий атакує, Ніби злякав його хтось Бабине літо трішки звичайно Востаннє зігріє теплом, Кого приласкає, кого приголубить Немов материнським крилом Сонце прокинеться і посміхнеться Проміннячком, пестивши, все Тепло безперечно, ще повернеться На мить, на годину, чи день ... Важливо, щоб холод злий, та підступний Злякавшись тепла відступав Мабуть, всеодно, зимою чи влітку В природі завжди так було...