
А вОрон на гііллІ хитАється,
[instrumentale interlude] А вОрон на гііллІ хитАється, а вОрону трИста вже рОків, вОрон зі мною вітАється, чує розмііренні крОки, рАнок... тумаан попід ноги, плутає кожну стежину, осінь... і дерево гОле , осінь хитАє людИну . вОрон у бік повернУвся, вОрон на мене по глянув, я йому мовчки всміхнУвся, знаю так раано, ще раано, осінь..., до сонця далЕко, нЕбо без нього світаає, воорон вже крила розправив, а воорон вже гілля гойдАє... чорний, за чорний для щаастя, трИста- цей вік для людИни, Боже це було б прекрАсно, дай мені хоч половИну, трИста для дОлі багАто, проожете серце б зірвАло, бач почорніів дивний вОрон, мудрість життям догризаала... воорон хотів щось сказАти, гіілка під ним підломАлась, крякнув, я можу літАти, пір'я в повітрі зостАлось, а вОрону триста вже рОків, в небо, до неба взлітАє, я зупинив свої крОки, сили на щаастя немАє... [instrumentale interlude] довго дивИвся у віідчай, бАчилась кожна хвилИна, воорон кружляв над землЕю, в мріях цей вОрон -людИна, стільки він подУмки мріяв - день хоч життям обі йняти, стільки зламАлося гілля, мріяв пройтИсь, не літаати... [instrumentale interlude]

