
[instrumentale interlude] Зустрілися двоє, людина, і море, і вічність відкрилась в очах, у моря простори, широкі простори, в людини душа - дивний птах. А море прощалось, а море тремтіло і хвиля лягла на нозі, так очі любили, так серце любило замріяний подих землі. Зустрілися двоє, у очі дивились у кожного свої світи, ми в них заблудились, ми в них заблудились, до дна, не дійти, не дійти. А море гойдало схвильовані хвилі, і очі за ними пливли, їх сонце ласкало, вони вигравали, ховали усі кольори, а очі дивились -душа відкривалась, так легко із морем було, а вічність прощалась, а вічність прощалась- заділа у птаха крило. І сон серед ночі до мене приходить, дивись, подивись у вікно, на небо, на зорі пливуть і згорають, це море - це сутність всього… а моя душа, незагоєна рана, на небо колись відпущу, злетить вона птахом, крилаатим, крилаатим, гріхии, дай гріхии, відмолю...

