Чуєш... Сядь. ВідИхайся. Тут розмова серйозна, без зайвих рУхів. Стрічка крутиться — час іде. Ти мені за "понятія" терти надумав, малий? Тут кожен другий — святий, а кожен перший — гнилий. Ти кажеш "шанс", а я бачу в очах твоїх страх, Твоя правда розсипалась, як попіл на цих руках! Не перебивай! Слухай, поки я добрий сьогодні. Ми піднімались з нуля, ми виповзали з безодні. Твої слова — це масОвка, порожня бляшанка, А моє слово — це вирок, це куля, це ранка! — Хто тут стоїть?! (Ми тут стоїмо!) — Кого ми чекаємо?! (Ми не чекаємо!) — Що ми берем?! (Своє заберемо!) — Куди ми йдемо?! (В дим не ховаємось!) Дивись на цей бруд, це — асфальт, він не бреше нікому. Ти забіг не в той двір, ти забув дорогу додому? Чого ти трусишся? Де твій гонор і де твій ніж? Тут або ти кусаєш, або тебе — ріж! Я бачив таких, як ти — вигорали за тиждень. Твій стиль — це вітрина, мій — залізо і тиждень В сирих підвалах, де сакс виє, як вовк у степу. Я не граю в реп, пацан, я живу в цьому ритмі-цепу! Раз... два... ковтай повітря. Три... чотири... час довіри. Ти думав, це пісня? Ні, це фіксація факту. Ми закінчили. Виходь з контакту. — Слово! (Тримай!) — Зуби! (Сховай!) — Район! (Прощавай!)


