Гімн Агдітіс і її птахові Удоду (1 ver.)

О, Агдітіс, що була до імен, До поділу на «він» і «вона», Ти — гора, що народжує громи, І насіння, що не знає форми. Ти — міць, яку злякались боги, Ти — життя, що не просить дозволу, У тобі ще не розійшлися шляхи, І бажання не стало гріхом. Ти смієшся корінням і кров’ю, Ти ростеш крізь заборону й страх, Де ти ступаєш — тріскається норма, І світ згадує, що він живий. І удод твій здіймається з пилу, У вінці з кісток і світла, Птах межі й ганьби для слабких, Та мудрості — для тих, хто бачить. Він знає мову землі й тіла, Шлях крізь розпад і цвітіння, Він кричить там, де мовчать, І несе знак там, де заборонено. Удод не чистий — і тому святий, Він літає між троном і гноєм, Як і ти, Агдітіс, Між богом і первісним криком. Ти — те, що було зрізано й проросло, Ти — біль, що став богом, Ти — мати Кібели і її тінь, Ти — корінь Аттіса і його доля. Навчи нас не боятися цілісності, Навчи не калічити себе страхом, Бо хто зрікається твоєї сили — Той ніколи не стане цілим. О, Агдітіс, невтримна й справжня, Йди поруч із тими, хто наважився, Поки удод кричить над землею, І світ ще витримує правду. 🩸🌿