Одважних зірко, що віддавна — Живі чи мертві — всім ти славна! Знадливий блиск примарний твій Мільйони поривав на бій. Творіння неба, метеоре, Чом на Землі ти гаснеш скоро? Безсмертя в променях твоїх, Полеглих душі — сяйво їх, І музика твоя до бою Гриміла честю та хвалою, Ясний твого проміння спах Горів вулканом ув очах. А твій потік, кривава лаво, Змітав і трони, і держави; Поглянувши крізь хмари й дим, Ти землю потрясала тим, І сонце меркло проти тебе, Ховаючись за схилом неба. Од твого сяйва і тепла Веселка в небі розцвіла: Три дивні барви — символ сили Її, прекрасну, становили; У самоцвіт тривкий всі три З'єднала воля кольори: Червоний,— сонця блиск по ночі, Блакитний — серафима очі, А білий, то ясний покрив, Що духа чистого сповив. Три ніжні барви, як світанок, Зіткали райських снів серпанок. Відважних зірко! Гаснеш ти — І знову царство темноти! За славну Райдугу, свободи І кров, і сльози ллють народи, Бо згасне промінь твій в очах — Життя стає лиш тлін і прах. Та Воля, розпростерши крила, Освячує німі могили. І славен в смерті й поготів, Хто смерть під стягом волі стрів. Дай, боже, й нам, як тому вою, Із ними буть, або з тобою.