Фауст про життя

Я все життя не йшов, а гнав І брав з нальоту кожну насолоду, Кидав, що стало не в догоду, А що пручалося, пускав, Я лиш жадав, задовольняв жаду, І знов бажав, і так, мов у чаду, По світу мчав бурхливо і бентежно; Тепер іду розважно, обережно. Доволі вже спізнав я земний круг, Шкода мені потойбіч зносить дух. Безумний той, хто в мріях непотрібних За хмарами шука собі подібних! Тут твердо стій і пильний зір одкрий; Допитливим і цей світ не німий. Навіщо нам до вічності ширяти! Що знаємо, рукою можна взяти. Отак мудрець ітиме у житті, І не зіб’є мара його з путі; У русі тім йому розкоші й болі, Й на хвилю він не стане в задоволі.