День воскресіння Христа

Від криги звільнив закуті хвилі Ясної весни животворний зір; Полів зеленіє весела шир; Стара зима у люті безсилій Втекла до схову суворих гір І посилає подеколи звідти Зернистого снігу спізнілу стягу, Що зникне вмить на зеленім лугу, Бо білого сонце не хоче терпіти; Всюди буяє ріст і цвітіння, Все одягає барвне одіння, І як немає квіток ще тут, То їх замінює вбраний люд. З гірки цієї обернися І на місто подивися: Як із темрявих воріт Весело висипав люд, мов цвіт. Сонце всіх їх радо віта: Це ж бо день воскресіння Христа, Та й самі вони з мертвих встали, Вийшли з тісних, ядушних домів, Кинули темні горища й підвали, Стіни гнітючі майстерень, цехів, Вирвались з вулиць щемких оков, Із святобливого смерку церков — Вийшли всі до світла ясного! Глянь-бо, глянь, народу якого Розійшлось по садах, по полях, А ріка тече розлого, Вся в веселих, рухливих човнах. Од берега, до краю повен, Одчалює останній човен; Навіть з далекої гори Убрань мигочуть кольори… А он — селян святкові зграї, Тут люди раді, як у раї, І скрізь один лунає крик: Ось тут я справді чоловік!