Я так легко торкнусь до твоєї душі

Я так легко торкнусь до твоєї душі, Мов хірург до кривавої рани, — О, скоріше забудь, заглуши, потуши Свої болі, мій друже коханий! Не жахайся мене! Я в стражданнях твоїх Розтоплю свої власні страждання; Я навколо пущу перекотистий сміх Над сльозами палкого ридання. Дзвінким сміхом ридань, сміхом бурь і страждань Я розважливо буду сміятись; Я збужу в тобі пал бойових поривань, Я навчу тебе мук не боятись! Я так ніжно торкнусь до твоєї душі, Мов хірург до кривавої рани… О, скоріше нудьгу заглуши, потуши — І крізь сльози засмійся, коханий!