Батьківщина – Євген Маланюк

Зелена Сіверщина — там вітри Гудуть тисячолітнім ладом Слова, Полками йдуть дружинники-бори І пісня їх висока і соснова. Дуднять в лісах незнаємі шляхи І враз — горбата далеч Подніпров’я. Там вдарить подув гострий і сухий, Що пахне полином та кров’ю. І простором розгониться земля… О, згубо обріїв, о, хижий плиг безкраю! Віки — несита жадоба твоя Живить і тне, кохає і карає. Даремно тіло пишно-золоте, Де сині жилки рік, цілує щедро Понтійське сонце, і вона росте І квітне — буйна степова Деметра. Та білим громом перетне стебло, Та спалить колос чорним суховієм І родиться сліпе, калічне зло, Що будяком колючим бовваніє. І от земля — не золото, а мідь, І небо — не блакить, але — залізо, І під залізним небом клекотить Пророчий крик. І в нім — проклін і визов.