Втрачене кохання

Туман впливає тихо в надвечі́р'я.. Навколо напівшепіт напівтіні.. Полишив землю вітер до світання, Зоря транслює вічності вітання. Як потаємність я люблю вечірню! Навколо напівсвітло з напівтінню. І відчуваю дивне хвилювання, Неначе і не сталося прощання.... Я вірю в щастя ми були щасливі, Та вберегти кохання не зуміли! Сльозу не за пройдешнім проливаю, А за майбутнім -в нас його немає! Минулі дні карбують у просторах Сторінки нами створених історій. З історій по краплині та потроху Сплива ріка життєвого потоку. Як потаємність я люблю вечірню! Навколо напівсвітло з напівтінню. І відчуваю дивне хвилювання, Неначе і не сталося прощання.... Я вірю в щастя ми були щасливі, Та вберегти кохання не зуміли! Сльозу не за пройдешнім проливаю, А за майбутнім -в нас його немає! Згасала нашого кохання сила. Земна любов земні дарує крила. Злетіти в небо треба крила інші. Бо ж небо від землі незмірно вище. Як потаємність я люблю вечірню! Навколо напівсвітло з напівтінню. І відчуваю дивне хвилювання, Неначе і не сталося прощання.... Я вірю в щастя ми були щасливі, Та вберегти кохання не зуміли! Сльозу не за пройдешнім проливаю, А за майбутнім -в нас його немає!