Сонет 78 (Шекспір)

Я Музу дивом вимріяв-створив: З’явилася – така легка, стокрила; І душі, небайдужі до віршів, Її до сокровенних мрій впустили. І вже німий заговорив вві сні, Безкрилий раптом закружляв, як рима; Хто ж ледь літав – парить у вишині, Так граціозно, пристрасно, незримо… Пишайся, Музо, тільки пам’ятай, Що створена з мого ребра, як свято; Така вразлива, неземна, мов рай, В поезіях – щаслива та багата. Живеш проникливим, нестримним світлом, В якому я, невіглас, враз розквітнув!