Симфонія – Василь Грінчак

Заструменіла, забриніла стрілка, Тонесенько заграла, заспівала, Затінькала у полі, як сопілка, Як флейта, що найвищі ноти брала. Від кореня, від грудочки земної Пішов той звук стеблиною угору, Стеблиною зеленою, з якої Розвився колос у червневу пору. Затаєно, здивовано, мрійливо Дивилося, мінилося світання. Над полем, над просторами, мов диво, Здіймалось колоскове проростання. Над нивами, над травами духмяно Вбиралось, розвивалось у цвітіння, У зернятках молочних рано-рано Світилось, відбивалося проміння. І голубінь із неба голубливо Над колосом схилялася, стелилась. І вже до обрію широка, щедра нива, Як море, хвилювалась, колосилась. А музика над полем не змовкала, І жайворон крилятами в зеніті Торкав ті струни, що бриніли в житі, — Симфонія про колос наростала.