Це край щасливий (Фауст)

Дарунки, роздані тобою, Натхнули їх на бранний труд; Нехай ідуть вони до бою, А ми удвох лишімся тут! Несхитним муром ставши вколо, Вони вбезпечать тишу й мир Півострову, який із суходолом Поєднує легеньке пасмо гір. Це край щасливий, край блаженний, Це рай для всіх земних племен, Уділ прекрасної Гелени, Що став в той день благословен. Цей край у радості безмірній Тобі несе свої скарби; Над світ увесь, тобі покірний, Свою вітчизну возлюби! Хай шпиль зубчастий ледве-ледве гріють Холоднуваті сонця паруси, Там нижче гори трохи зеленіють — Вже є якась пожива для кози. Джерела б’ють, дзюрчать гірські потоки, Тут зелен кожен схил і кожен яр, Тут полонини стеляться широкі, Хвилюють руном лагідних отар. Тут храм, тут жвавих німф оселі, Байраків свіжа, прохолодна тінь, Дерева тут гіллясті понад скелі До неба пнуться, рвуться в височінь. Це праліси! Пишає дуб крислатий, Немов навік у землю вкоренивсь, А явір, соком радісним наллятий, Стрункий-гінкий, мов граючися, звівсь. Там молоко струмує для маляток, Тут щастя дістають у спадку, Рум’яні лиця і вуста, І кожен тут в довіллі і в достатку Немов безсмертним вироста. Викохуються діти ніжним маєм, Доходять мужньої снаги, Дивуючись, ми віри не діймаєм, Що люди то, а не боги. Сам Аполлон у постаті пастушій Ходив між ними взором красоти; Коли природа опанує душі, Водно зіллються всі світи. Прийшла до нас сподівана година, Минулого нехай потане й слід! Найвищий Бог зродив тебе, єдина, Твій рідний край — прекрасний перший світ. В той край коханий, рай жаданий Дорога нам тепер лежить, Змінявши cхрони на дивани, У вільним світі вільно жить!