Стомившись працею, чекаю ночі (Вільям Шекспір)

Стомившись працею, чекаю ночі. Щоб любий сон у ліжку віднайти, Та мисль моя заснуть тоді не хоче- Всю ніч до тебе зводячи мости, Вона іде шляхами пілігрима - Крізь біль і сум, крізь темряву ночей. І, не змикаючи й на мить очей, Я бачу пітьму, що й сліпому зрима. В ній, щастя я шукаючи своє, Очима серця в темноті знаходжу Чарівну тінь, на самоцвіт похожу, — Від неї ніч прекрасніша стає. Так серцем вічно рвусь я за тобою, Вночі і вдень не знаючи спокою. Як доступитися мені спокою, Коли важка утома не мине? Турботи дня і по ночах зі мною — І ніч і день пригнічують мене. Вони, чужі взаємно, тиснуть руки І, помирившись, проти мене йдуть: В роботі день не дав мені й дихнуть, А ніч вбива трутизною розлуки. Із лестощів брехав я без кінця, Що день на тебе чарами похожий, А темну ніч у пітьмі зловорожій До милого порівнював лиця. Та день щодня поглиблює розпуку, А ніч щоніч приносить більшу муку.