Про пошук скарбів (Фауст)

[Vocal 1] Над нами Сонце щиро золоте; Меркурій-вісник нагороди жде; Венера, нам зичлива кожну мить, І рано й вечір любо всім зорить; Цнотливий Місяць химерує знов; Марс хоч не прийде, то стенає кров; Юпітер сяє всіх світил ясніш; Сатурн великий, хоч заледве вздриш. Він як метал і небагато варт, А на вазі заважить не на жарт. Як Сонце з Місяцем зійдуться враз, То срібло й золото — щасливий час! А інше все прийде само тоді — Двірці, сади, красуні молоді, І все це дасть один великий муж, Він зробить те, що з нас ніхто недуж. [End] [Vocal 2] Без тебе можу полетіти. Та трудно все й перелічити, Що де сховалось, нічиє. Буває, в полі бідний ратай Виорює в горщечку скарб багатий; Перш думає, що в нім селітра є, А згодом бачить, радістю пойнятий, Що золото там щире виграє!.. А скільки є незнаних склепів, Підвалів, хідників, вертепів, Куди знаючий хід проб’є! Там, в глибині, в підземнім світі, Мовчанням темрявим повиті, Скарби блискочуть коштовиті: Полумиски і тарілки Стоять уряд, із злота литі, А поруч — чаші і чарки Жахтять в черленім самоцвіті, І тут же прастаре вино: Клепки потліли вже давно, Та держить бочку камінь винний; Шляхетні трунки старовинні, Як і коштовності оті, Укриті темрявою ночі, Чекають на часи урочі; Із чого вдень ми кпить охочі, Чарує чаром в темноті. [End]